A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Давидівська громада
Львівська область, Пустомитівський район

Цікаві факти

Походження назви села походить від слів вино - виноград. Винничківський пан вирощував виноград, плоди якого здавав одному з винничківських фабрикантів, що мав свій винний завод на Лисій горі і постачав вино до княжого двору. Оскільки село було головним постачальником винограду, із якого виготовляли вино, то і дістало назву Виннички.

Виннички, село Львівського повіту розташоване за 12 кілометрів на південний схід від Винник. На північ і північний схід лежить село Чишки, на південний схід – Дмитровичі, на південь – Гончари, на південний захід – Давидів, на заході протікає потік і прямує на схід до Кабанівки до пливу Полтви. Західна частина обширу лісиста(на заході ліс Махнота і Березина, на південний захід – Запілля, найвище піднесення 289 метрів).

Площа населеного пункту – 210, 6 га.

Кількість населення – 667 осіб.

Згідно з рішенням сесії сільської ради у 2003 році було затверджено герб(за проектом Р. Серцелевича) і прапор (за проектом А. Гречила).

Виннички існували ще за часів княжої доби.

У серпні 1352 року король Казимир перебував у  Львові і подарував село Виннички родині Мельників і Штехерів. Село довго залишалось у посіданні тієї ж родини.

Інші джерела розповідають, що  1 листопада 1378 року Володислав Опольський – (початково мандатом угорського короля Людовика, а згодом назвав себе “паном і власником земель Русі”) дає Григорієві Штехеру, львівському міщанинові і дідичеві Малих Винник на другому боці ріки, що відмежовує те село, з метою заокруглення його посілості. З 1 липня 1549 року село Виннички належало Янові П’єчиховському(Архів Крайовий у Львові, том 14, ст… 393). У першій половині XIX століття село належало графам Дунін-Борковським.

Уесь цей час проходила латинізація і ополячення нашого села, що його занотовано у польському джерелі.

У 1766 році при костьолі у Винниках створено парафію латинського обряду і прилучено до неї сусідні села, а між ними і село Виннички. Отже, село було засноване польськими колонізаторами, які після смерті останніх Галицько-волинських князів поширили свій вплив на всю територію Західної Галичини.

Як і в більшості західноукраїнських сіл, тут створюється у XVIII-ХІХ століттях фільварок, до якого входили навколишні землі. Фільварок належав магнату, який жив більше за кордоном, а господарством управляв його економ – єврей. Фігурують окремі імена: пан Мільгардт, пан Майор, пан Людвіг, навіть один із хуторів села має назву Людвін. Однак кому саме належав фільварок невідомо. До нашого часу зберігся будинок, у якому, як стверджують старожили, жив пан єврей Мільгардт. Будинок розташований на високому пагорбі і оточений прекрасним парком, насадженим ще за часів пана. Із розповідей дізнаємося, що за парком доглядали слуги, які розсаджували квіти, чистили доріжки. На св’ята запалювали ліхтарі, тут росли троянди, конвалії, фіалки, туї, червоний бук, рідкісні декоративні дерева.

Недалеко від парку розташувалися панські прибудови: конюшні, комори, будинки, у яких жили слуги. З конюшні зробили колгоспний телятник, а з будинку де жили слуги, зробили кузню, а потім знову було перероблено на житло.

У старому панському будинку за часів Радянської влади був дитячий садок і гуртожиток для студентів, які приїжджали працювати в колгосп. У селі також знаходились приміщення, де жили жандарми та монахині. Пан мав намір недалеко від парку збудувати костел, але встиг закласти лише фундамент. З приходом радянської влади на місті костелу збудували школу, яка у 2004 році була реконструйована.

У селі було дві корчми, магазин, що належав поляку, читальня.

Село мало два млини. Один млин належав поляку і зберігався до 1960 року, а другий належав єврею. Під час війни німці млин розвалили, а єврея вбили. За часів Авство-Угорщини у селі був шпиталь, куди звозили хворих на холеру. Біля шпиталю померлих хоронили. З утворенням колгоспу на місці цвинтаря зробили парники і без докору сумління все зруйнували.

Не можна не загадати про сади, які були окрасою села. Тут росли горіхові, черешневі, вишневі, яблуневі сади, усі вони були викорчувані та знищені.

Після другої світової війни у 1945 – 1946 роках ополячених колишніх українців с. Виннички  переселено в глибину Польщі. Унаслідок операції “Вісла” село було заселено депортованими з Польщі українцями. Майже все населення села Виннички, крім кількох сімей, переселенці з Надсяння, Холмщини, Любачівщини. Роки переселення наших людей співпали з початком встановлення радянської влади на західно-українських землях. У 1948 році створюють перші колгоспи у селах Виннички, Горчари, Дмитровичі. У 1952 році вони об’єдналися в один колгосп імені Жданова. Перший голова – М. Шиндюк, секретар – Яворович.

Радянською владою було багато знищено: каплички, хрести, сади. До нашого часу зберігся один цементний хрест поставлений поляками у 1900-му році. Однак не можна відкидати те позитивне, що було зроблене у післявоєнний період. Уже до 1955 року було ліквідовано неписемність, відкрито медпункт і відділення зв’язку.  У 1933 році у селі проведено газ, збудовано дві церкви. Історичною гордістю нашого села є люди,  які боролися за незалежність України у рядах Січових Стрільців. Це п. Захар Личко, та зв’язкова УПА п. Катерина Юрчишин.

23 жителі села приймали участь у Великій Вітчизняній війні. 9 з них нагороджені орденами і медалями. Багато виходців з нашого села мають вищу освіту і високі посадові особи.

МАТЕРІАЛ НАДАЛА МІЛЯНОВСЬКА ІРИНА ІВАНІВНА(автор матеріалу невідомий)  

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь